Академія національної безпеки

Україна як суспільство ризику (доведення на основі теорії національної безпеки)

Мета статті. Визначити сутність викликів, загроз, небезпек, а також ризиків як деструктивних чинників соціального, техногенного та природного походження; довести пріоритетність категорії “загроза” як різновиду ризику у вітчизняному законодавстві з питань національної безпеки; аргументувати тезу про належність України до “суспільств ризику”; вказати на подальше ускладнення процесу продукування різнопланових загроз і викликів, спрямованих проти держави і суспільства.
Наукова новизна. На основі використання чинної нормативно-правової бази України з питань національної безпеки доведено наявність процесу безперервного накопичення ризиків у ключових сферах життєдіяльності держави та перетворення на цій основі українського суспільства у “суспільство ризику”. Наголошено на прискоренні цього процесу в умовах гібридної війни, розпочатої РФ проти України у 2014 році.
Суспільний розвиток диктує необхідність чіткого вербального позначення деструктивних чинників, спрямованих проти інтересів більшості (національних інтересів). Термінами, що описують їх ймовірний або реальний вплив на суспільство, стали “виклики”, “загрози”, “небезпеки”, а також “ризики”. Природним кроком їх сутнісного визначення та змістовного наповнення стала їх імплементація у понятійно-категоріальний апарат теорії національної безпеки. У широкому сенсі національною безпекою пропонується вважати стан захищеності національних інтересів та цінностей як від викликів, загроз і небезпек, так і ризиків. Найбільш широковживаним терміном у суспільно-політичних реаліях України стали “загрози”, які широко представлені у вітчизняному законодавстві з питань національної безпеки. Загальна кількість загроз в сучасній Україні невпинно зростає. Відповідно до західних аналітичних напрацювань надмірне поширення загроз у базових суспільних сферах (економічній, політичній, соціальній, духовно-культурній та ін.) дає підстави кваліфікувати Україну як “суспільство ризику”.
Ситуація ускладнюється з огляду на гібридну війну, яка ведеться РФ проти України та інших демократичних країн. Сучасні бойові дії, ініційовані Росією, доцільно представити як процес невпинного продукування загроз (ризиків), сумарним ефектом яких має стати знищення Української державності.
За таких умов Україна має прискорити процес вироблення (оновлення) та практичної реалізації основних стратегічних документів – Стратегії національної безпеки, Стратегії воєнної безпеки, Стратегії кібербезпеки, Стратегії громадської безпеки та цивільного захисту, Стратегії розвитку оборонно-промислового комплексу. Але поки що такі документи або є змістовно застарілими, або відсутніми взагалі.
Висновки. Суспільство, виходячи з його складної природи, побудованої на єдності й боротьбі протилежностей, відчуває безперервний вплив викликів, загроз і небезпек (ризиків), які саме ж генерує. Уніфікованих та загальновизнаних трактувань викликів, загроз, небезпек та ризиків не існує. Кожна країна пропонує власні формати їх взаємовпливу та взаємної трансформації. Найбільш широковживаними з них є “загрози” (Україна) та “ризики” (держави Заходу). Загальна кількість ризиків, у які безпосередньо або опосередковано залучена Україна, невпинно прогресує. Відповідно, сучасна Україна є чітко окресленим “суспільством ризиків”. Під тиском численних викликів, загроз та небезпек Україна як “суспільство ризиків” відмовляється від однозначного (лінійного) формулювання загроз національній безпеці, притаманних конкретним суспільним сферам, та їх законодавчого закріплення. Державою передбачені підготовка та періодичне оновлення низки стратегій (національної безпеки, воєнної безпеки, кібербезпеки, інших документів), що мають містити перелік основних загроз, що існують на поточний момент державного та суспільного розвитку.

Ключові слова: виклик, загроза, небезпека, ризик, національна безпека, гібридизація загроз, суспільство ризику.

Смолянюк В.Ф., Балан М.І.  Україна як суспільство ризику (доведення на основі теорії національної безпеки). Науковий часопис Академії національної безпеки. 2021. 1(29). С.26-52. DOI: https://doi.org/10.53305/2523-4927.2021.29.02